все как-то очень странно складывается... сколько дней, месяцев, лет? время идет старость приходит с каждым месяцем... хм.. саркастично ибо еще нет 20ти... растерять самое важное(?)... интересно... как это потерянное приобрести снова, даже если знаешь, где искать?... одиноко без леса...одиноко без столь обыденных раньше вещей...
стало лучше? наверное про это знают лишь Свидетели Иеговы со своими 144мя тысячами (что-то сегодня слишком все саркастично)... ответы на вопросы затерялись где-то в отвесных скалах...

п.с. приобретено тоже не мало... но утрат не заменить...

Немного грусти и ничего не остается на своих местах....


Зачем люди придумали б(Б)ога? Чтобы оправдать свое убогое существование....

самое ужасное - предсказуемость мира... причинно-следственные связи от которых сбежать удается лишь единицам... общество от которого зависит большинство людей... общение так необходимое для подтверждение своего достоинства и интеллекта, хотя стоит это доказать себе и никто не нужен... самодостаточность подтверждает наличие силы... как Солнце и Луна... Солнце светит само по себе, а лунный свет лишь его отражение...

Принципність відхождить кудись занадто далеко... дивне, гостре, занадто деталізоване сприйняття... Якщо не важливі помилки, то чи важливе тоді існування взагалі? Чи можна допустити існування чогось без помилок? - занадто ідеалізовано, занадто критично... "критичность удел старости"(С)...
здається артрит, чи якийсь  радикуліт, мене навпіл ще не скрутив... Чи мається на увазі старість свідомості, старість розумової діяльності, старість емоцій...?
З іншої сторони, як було підказано, *коротке, але повноцінне "ДЯкую"*, "відношення до будь-чого будується на загальному сприйнятті, а особиста думка на деталях"(С)
Світосприйняття дивна річ: небо як торт; чоловік, який вбивав маленьких пухнастих "котиків"; тиша і спів пташок, схожий на дзвоники; відчуття, що тебе щось затягує (Комусь це знайомо...); сигналізація, мов крики тисячі курчаток; вулиця в рідному місті, по якій йшла вперше в житті, хоча знаю цей район досконало, й чомусь  вона виходить поруч з  частиною мого світу  - промзоною; нескінченна кількість деталей саме на початку ЦІЄЇ весни...   

якщо ти не впевнений в своїх відчуттях, то чи можеш ти бути впевненим у тому що вони справді твої? або ж у тому, що вони не ілюзорні і мають якесь енергетичне(?) втілення... а може це все мінлива весна, яка примушує поглинути її настрій і все відбувається під лозунгом невизначеності?.. риторичні запитання не потребують жодних відповідей, вони лише щоб прикрасити логічний ряд роздумів чи зовсім алогічний.... *знизує плечима*....
прикувати наручниками до неба...
танець з нічним вітром...

п.м. кажуть на промзоні дуже брудно, а вона притягує до себе як магніт, сьогодні було бажання сходити...

не треба розповідати всіляки байки
про життя що змінилось
зелені кола обертаються
примушуючи обертатись час
різні думки
у різних головах
підвішених над прірвою
психологічний портрет написаного вище
передчасно  перетворюється на психіатричний
безґлуздість написаного не виправдати
жодної депресії
просто посмішка
весна
гудіння ще непрокинувшихся бджіл
і аромат ще не розквітших квітів

хоча за вікном сонця немає зовсім, але то нічого... сонце в мені.... хм... відпочинок від приємної та чомусь так швидко набридаючої роботи ("ой, куда это Вы нас везете?"(с) *потім тупий і зовсім нетематичний сміх*)))... ох, ці псевдогенії....

п.м. а ще хотілось би потрапити на виставу "Ленкому" в театрі Франка, а ще була можливість поїхати до Москви і на шару подиввитись вистави Жолдака, але я відмовилась... (Жолдак дужжже розумна й цікава людина).... а ще не проти потрапити на концерт "Машины времени"...

сонце, сніг, сонце, сніг, сонце, сніг...